Затримання: 16 жовтня 2019 року Івана Яцкіна, громадянина України та мешканця Сімферопольського району, російські силовики затримали на тимчасово окупованій території АР Крим. У його помешканні співробітники ФСБ провели обшук, під час якого вилучили документи українського зразка та ноутбук. Після затримання Івана Яцкіна того ж дня незаконно перемістили з тимчасово окупованого кримського півострова до Москви та помістили до СІЗО «Лефортово». Російська влада тривалий час приховувала факт його затримання: родина дізналася про місцеперебування Івана лише через кілька місяців. Йому висунули звинувачення у нібито державній зраді за статтею 275 Кримінального кодексу РФ. Російське слідство стверджувало, що Іван нібито збирав і передавав українським спецслужбам інформацію про співробітників російських правоохоронних органів на тимчасово окупованій території АР Крим. Сам Іван Яцкін вини не визнав.

Вирок: 21 травня 2021 року підконтрольний Росії «Верховний суд Республіки Крим» засудив Івана Яцкіна до 11 років позбавлення волі в колонії суворого режиму та одного року обмеження волі після звільнення. Судовий процес та оголошення вироку проходили в закритому режимі, а деталі справи не розголошувалися через посилання російської сторони на нібито наявність державної таємниці. Яцкіна визнали винним у «державній зраді» у формі шпигунства. Правозахисники та українська влада вважають кримінальне переслідування Івана політично мотивованим і сфабрикованим. У вересні 2021 року підконтрольний Росії «Верховний суд Криму» залишив вирок без змін, а в червні 2022 року Верховний суд РФ відхилив касаційну скаргу.

Іван Григорович Яцкін народився 22 жовтня 1978 року в селі Войкове Первомайського району Криму. Згодом він проживав у Сімферопольському районі. Іван має юридичну освіту, а в останні роки до арешту працював різноробом. Він є багатодітним батьком 5 дітей. Разом із дружиною Гульнарою Кадировою вони виховують 3 спільних дітей, наймолодша з яких народилася вже після його арешту. Для родини затримання Івана стало важким випробуванням, адже на момент його ув’язнення дружина була вагітна.

До російської окупації Криму Іван жив звичайним життям, працював і займався родиною. Після початку окупації тимчасово окупованого кримського півострова він не приховував своєї проукраїнської позиції. Саме ця позиція, за оцінками правозахисників та українських державних органів, могла стати однією з причин переслідування. Представництво Президента України в АР Крим зазначає, що, попри тиск, Іван Яцкін не відмовився від своїх проукраїнських поглядів і залишався мішенню для російських репресій. Російське слідство звинуватило Івана в тому, що у 2016 році він нібито виконував завдання Служби безпеки України та збирав персональні дані співробітників російських правоохоронних органів на тимчасово окупованій території АР Крим. Справа розглядалася в закритому режимі, тому значна частина матеріалів залишилася недоступною для громадськості. Адвокат Івана Микола Полозов неодноразово наголошував на проблемах із доказовою базою та повідомляв про застосування до його підзахисного незаконних методів слідства.

Під час перебування у СІЗО «Лефортово» Іван Яцкін заявляв про тортури та незаконні методи допиту. За даними українського Омбудсмана, під час утримання в московському СІЗО його виводили на мороз без належного зимового одягу, що спричинило серйозні проблеми зі здоров’ям. В одному з випадків його залишили на сильному морозі без взуття та куртки. Після цього у нього погіршився стан ніг, а згодом загострилися інші хронічні захворювання. Іван також розповідав у суді про застосування до нього тортур та незаконних методів допиту співробітниками ФСБ.

Стан здоров’я Івана Яцкіна ще до ув’язнення вимагав уваги, однак перебування в російських місцях несвободи його значно погіршило. У нього виникли серйозні проблеми із судинами нижніх кінцівок, зокрема тромбофлебіт і трофічні виразки на ногах. Також погіршився зір, з’явилися проблеми із зубами та інші захворювання. ZMINA повідомляла, що адміністрація колонії не забезпечувала Івану необхідного лікування, а ліки, які передавала родина, могли вилучати. Необхідні перев’язувальні матеріали та засоби для обробки ран також не завжди надавалися.

Після завершення судового процесу Івана Яцкіна етапували з тимчасово окупованої території АР Крим до Росії для відбування покарання. Дорога до колонії тривала близько двох місяців. Під час етапування він побував у СІЗО Саратова, яке правозахисники неодноразово пов’язували з випадками жорстокого поводження з ув’язненими. Там у нього забрали ліки, обмежили можливість купувати воду та створювали інші перешкоди. На знак протесту Іван оголосив голодування, яке, за даними Омбудсмана, тривало 25 днів.

Причиною тиску на Івана під час етапування стала також його принципова позиція. За словами адвоката Миколи Полозова, працівники Федеральної служби виконання покарань провокували його, зокрема через його відмову терпіти образливі висловлювання щодо України та українців. Через це йому створювали проблеми з отриманням речей, ліків і доступом до тюремного кіоску. Іван не погоджувався мовчати навіть у ситуації, коли перебував у повній залежності від адміністрації російської пенітенціарної системи.

Іван Яцкін відбуває покарання в російській колонії в Кемеровській області, за тисячі кілометрів від Криму та своєї родини. Відстань значно ускладнює побачення з близькими. У 2024 році він провів близько 50 днів у штрафному ізоляторі (ШІЗО) через покарання за надумані, за оцінками правозахисників, порушення. Представництво Президента України в АР Крим також повідомляло про проблеми з медичною допомогою та неналежні умови утримання Івана.

У 2025 році стан здоров’я Івана залишався важким. Повідомлялося, що трофічна виразка на нозі не загоюється, йому важко пересуватися, тому він потребував ліків і тростини. Попри проблеми з ногами, російська адміністрація поставила його на профілактичний облік як людину, нібито «схильну до втечі». Це особливо показово з огляду на його фізичний стан. У липні 2026 року правозахисники повідомили про подальше критичне погіршення стану Івана Яцкіна за роки російського ув’язнення. За словами колишнього кримського політв’язня та журналіста Владислава Єсипенка, Іван почав втрачати орієнтацію, а його листи стали менш зв’язними. Також продовжують прогресувати проблеми з ногами та трофічні виразки. Правозахисники наголошують на необхідності його звільнення та надання належної медичної допомоги.

Для родини Івана ув’язнення стало багаторічним випробуванням. Дружина Гульнара самостійно виховує 3 спільних дітей і намагається підтримувати зв’язок із чоловіком. Відстань до Кемеровської області становить тисячі кілометрів, тому регулярні поїздки на побачення є надзвичайно складними та дорогими. У 2025 році родина також повідомила, що Іван не зміг попрощатися зі своєю матір’ю, яка померла в червні того року. Через перебування в колонії та значну відстань від Криму його не відпустили на похорон.

Історія Івана Яцкіна є прикладом переслідування громадян України за їхню проукраїнську позицію на тимчасово окупованій території АР Крим. Його справа належить до так званих справ про «українських шпигунів», у яких російські окупаційні органи звинувачують цивільних громадян у співпраці з українськими спецслужбами. Правозахисні організації розглядають Івана Яцкіна як політичного в’язня та наголошують на сфабрикованості його справи, застосуванні незаконних методів слідства, неналежних умовах утримання та систематичному порушенні його прав.

Попри багаторічне ув’язнення, Іван Яцкін не відмовився від своєї проукраїнської позиції. Його історія показує, як російська окупаційна система використовує кримінальне переслідування, тиск, ізоляцію та неналежні умови утримання для придушення незгоди на тимчасово окупованому кримському півострові. Сьогодні Іван залишається незаконно ув’язненим у Росії та потребує звільнення, належної медичної допомоги й повернення до своєї родини.

Використана інформація з відкритих джерел: Центр прав людини ZMINA; Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; Суспільне Крим; Крим.Реалії; Радіо Свобода; Кримська солідарність; Українська Гельсінська спілка з прав людини; Центр журналістських розслідувань; Національна спілка журналістів України.

Фото: Кримська правозахисна група.

Дата оновлення: 08.08.2026р.