Затримання: У червні 2022 року співробітники ФСБ РФ затримали мешканця села Піонерське Сімферопольського району Ігоря Купіча. Російські силовики звинуватили його у спробі підпалу будівлі так званого військкомату в Сімферополі та підготовці диверсії на залізниці. Після затримання його помістили до ізолятора тимчасового тримання, а згодом взяли під варту.

Вирок: 30 березня 2023 року підконтрольний Росії Верховний суд Республіки Крим засудив Ігоря Купіча до 10 років позбавлення волі та штрафу в розмірі 70 тисяч рублів. Перші три роки покарання він мав провести у в’язниці, а решту строку — у колонії суворого режиму. У серпні 2023 року апеляційна інстанція залишила вирок без змін.

Ігор Купіч народився та проживав у Криму. На момент затримання йому було 39 років. Російські силовики називали його безробітним місцевим жителем. До широкого загалу його ім’я стало відомим після того, як ФСБ оголосила про нібито розкриття справи щодо спроби підпалу будівлі військового комісаріату в Сімферополі та підготовки вибуху на залізниці.

За версією російського слідства, в ніч проти 28 травня 2022 року невідомий намагався підпалити будівлю військкомату на вулиці Сельвінського. ФСБ заявила, що саме Ігор Купіч виготовив та використав «коктейлі Молотова», а також нібито планував пошкодити залізничну інфраструктуру. Окупаційна влада представила цю справу як черговий випадок «української диверсійної діяльності» в Криму. Водночас правозахисники наголошували, що подібні справи часто супроводжуються численними порушеннями процесуальних прав обвинувачених та використанням сумнівних доказів.

Після затримання проти Ігоря Купіча було порушено кримінальну справу за статтями російського законодавства про диверсію та незаконний обіг вибухових речовин. Слідство стверджувало, що мотивом його дій була незгода з проведенням так званої «спеціальної військової операції» проти України. Саме ця обставина стала ключовим елементом обвинувачення, оскільки фактично підтверджувала політичний підтекст справи.

Судовий процес відбувався в умовах окупації Криму та під контролем російської судової системи, яку Україна та міжнародна спільнота визнають незаконною на території півострова.

Під час розгляду справи сторона захисту звертала увагу на численні порушення. Зокрема, сам Ігор Купіч заявляв, що докази проти нього були сфабриковані. Він стверджував, що слідчі взяли у нього біологічні зразки, які згодом могли використати для створення доказової бази. Його адвокат наполягав на проведенні додаткових експертиз і перевірці доказів, однак ці клопотання були відхилені судом.

Кримська правозахисна група дійшла висновку, що справа Ігоря Купіча має ознаки політично мотивованого переслідування. Правозахисники наголошували, що окупаційна влада використовує так звані справи про «диверсії» для створення образу постійної загрози з боку України та виправдання подальших репресій проти населення півострова. У таких справах часто фігурують громадські активісти, журналісти, ветерани, проукраїнськи налаштовані громадяни або просто люди, які відкрито не підтримують окупаційний режим.

Навесні 2026 року стало відомо, що Ігоря Купіча етапували до Республіки Комі на півночі Росії. Він був переведений до виправної колонії №25 у Сиктивкарі. За інформацією журналіста та колишнього політв’язня Владислава Єсипенка, ця колонія має репутацію так званої «червоної» установи та є одним із центрів вербування ув’язнених для участі у війні проти України.

Використана інформація з відкритих джерел: Суспільне Крим, ZMINA.

Дата оновлення: 16.07.2026.