Затримання: 10 березня 2021 року Владислава Єсипенка затримали співробітники ФСБ Російської Федерації в окупованому Криму після висвітлення заходів до дня народження Тараса Шевченка в Сімферополі. Після затримання російські силовики заявили про нібито виявлення в автомобілі предмета, схожого на саморобний вибуховий пристрій, а також звинуватили журналіста у зборі інформації для українських спецслужб. Сам Єсипенко та його захисники заперечували ці звинувачення, наголошуючи, що справа має ознаки політичного переслідування.

Вирок: 16 лютого 2022 року підконтрольний Росії Сімферопольський районний суд засудив Владислава Єсипенка до 6 років позбавлення волі та штрафу в розмірі 110 тисяч рублів. У серпні 2022 року апеляційний суд скоротив термін покарання до 5 років ув’язнення.

Владислав Єсипенко – український журналіст, позаштатний кореспондент проєкту «Крим.Реалії», що є частиною української служби Радіо Свобода. Його справа стала одним із найвідоміших прикладів переслідування незалежних журналістів на тимчасово окупованій території Криму. Протягом більш ніж чотирьох років він перебував у російському ув’язненні за звинуваченнями, які міжнародні правозахисні організації та українська влада вважали політично мотивованими.

Після затримання журналіст тривалий час перебував без належного доступу до адвокатів. Згодом він повідомив про фізичний та психологічний тиск з боку співробітників ФСБ, включно з катуваннями та примусом до «зізнань». Ці свідчення викликали широкий міжнародний резонанс і стали підставою для численних заяв правозахисних організацій та урядів демократичних країн із вимогою його звільнення.

Упродовж слідства та судового процесу захист наголошував на порушеннях права на справедливий суд. Адвокати вказували на відсутність переконливих доказів, сумнівне походження речових доказів і використання показів, отриманих під тиском. Попри це, російський суд визнав журналіста винним і призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі.

Справа Єсипенка стала символом переслідування свободи слова в окупованому Криму. Як журналіст «Крим.Реалії», він висвітлював соціальні проблеми півострова, життя кримчан після окупації, питання прав людини та громадянські настрої. Саме ця професійна діяльність, на думку правозахисників, стала причиною його переслідування.

Під час ув’язнення Єсипенко неодноразово повідомляв про складні умови утримання. Його родина, колеги та міжнародні журналістські організації регулярно привертали увагу до його справи, проводили інформаційні кампанії та закликали до звільнення. Його ім’я стало одним із символів українських громадян, ув’язнених Росією з політичних мотивів.

Міжнародні правозахисні організації та журналістські об’єднання неодноразово заявляли, що справа Єсипенка є прикладом системного тиску на незалежні медіа в Криму. Його переслідування розглядається як порушення права на свободу слова та права на справедливий суд.

Після більш ніж чотирьох років ув’язнення він був звільнений 20 червня 2025 року. Його звільнення стало результатом зусиль родини, адвокатів, українських державних органів і міжнародних партнерів. Після виходу на свободу журналіст залишив окупований Крим і розпочав реабілітацію.

Історія Владислава Єсипенка є одним із найяскравіших прикладів переслідування журналістів в окупованому Криму. Його справа привернула значну міжнародну увагу та стала символом боротьби за свободу слова.

Після звільнення з російського ув’язнення Владислав Єсипенко фактично перейшов у новий етап життя, який поєднує відновлення, громадську активність і роботу з темою українських політв’язнів. Водночас Єсипенко не відійшов від теми журналістики та публічної діяльності. Після звільнення він неодноразово заявляв, що планує продовжувати працювати або в медіасфері, або в правозахисних проєктах, пов’язаних із політв’язнями. В одному з перших публічних коментарів він наголосив, що хоче привертати увагу до людей, які досі залишаються в російських тюрмах, і брати участь у кампаніях їхнього звільнення. Це фактично стало його новою місією після років ув’язнення. Практично це проявляється у його участі в громадських і гуманітарних ініціативах. У 2025–2026 роках він долучався до роботи з організаціями, що займаються допомогою на прифронтових територіях України. Зокрема, повідомлялося про його участь у гуманітарних місіях на Сумщині, де він працював разом із медиками та волонтерами, доставляючи допомогу в прифронтові населені пункти. У цій діяльності він виступав не як журналіст у класичному сенсі, а як учасник волонтерських ініціатив, що підтримують цивільне населення в умовах війни .

Окремим напрямом його нинішньої діяльності є публічні виступи та інтерв’ю. Єсипенко активно ділиться досвідом перебування в російському ув’язненні, розповідає про методи тиску та катувань, а також про систему переслідування журналістів у Криму. Його свідчення використовуються правозахисниками як приклад політично мотивованих справ проти медійників. Такі виступи мають не лише особистий, а й суспільний характер — вони спрямовані на документування порушень прав людини та підтримку інших ув’язнених українців. Також після повернення він поступово відновлює зв’язок із журналістським середовищем. Хоча він прямо не заявляє про повернення до повноцінної роботи репортера в Криму (що наразі є неможливим через окупацію), його участь у медійних заходах, інтерв’ю та комунікації з редакціями свідчить, що він залишається частиною журналістської спільноти. У цьому сенсі його діяльність змістилася від репортажної роботи до адвокаційної та публічної ролі.

Під час перебування в ув’язненні Владислав Єсипенко отримав низку міжнародних відзнак за свою журналістську діяльність та стійкість. Серед них — премії за захист свободи слова та визнання міжнародних журналістських організацій.

28 червня, 2026 року у День Конституції України, Президент України Володимир Зеленський вручив Владиславу Єсипенку державну нагороду - орден «За заслуги» III ступеня.

Загалом нині Владислав Єсипенко перебуває у статусі звільненого політичного в’язня, який поєднує реабілітацію з громадською активністю. Його приклад часто використовують українські та міжнародні медіа як ілюстрацію того, як журналісти після незаконного ув’язнення переходять до ролі правозахисних голосів і свідків воєнних злочинів та політичних переслідувань.

Використана інформація з відкритих джерел: Суспільне Крим, Радіо Свобода, Крим.Реалії, ZMINA, Кримська солідарність, Українська Гельсінська спілка з прав людини, Укрінформ, Детектор медіа, Kyiv Post, BlackSeaNews, 5 канал, Львівський портал.

Фото: Zmina.

Дата оновлення: 01.07.2026.