Затримання: 27 грудня 2023 року співробітники ФСБ РФ провели обшуки в окупованому Севастополі в будинках колишніх українських військових Сергія Лихоманова та Руслана Чорного-Швеця. Після обшуку Сергія Лихоманова вивезли в невідомому напрямку, і протягом майже місяця його родині не повідомляли про місце перебування. Згодом стало відомо, що його утримували в СІЗО Севастополя, а потім перевели до Сімферополя.

Вирок: 15 травня 2024 року підконтрольний Росії Гагарінський районний суд Севастополя засудив Сергія Лихоманова до 5 років колонії суворого режиму та штрафу 50 тисяч рублів за нібито незаконне зберігання вибухових речовин. Пізніше проти нього відкрили нову справу за обвинуваченням у «державній зраді» та «підготовці терористичного акту». 8 жовтня 2025 року російський суд виніс другий вирок, призначивши Сергію Лихоманову 15 років позбавлення волі в колонії суворого режиму та штраф 50 тисяч рублів.

До свого арешту Сергій Лихоманов проживав у Севастополі. Він є колишнім українським військовим, який після окупації Криму залишався на півострові. Саме його військове минуле та проукраїнська громадянська позиція могли стати причиною особливої уваги з боку російських спецслужб.

Після затримання Сергія спочатку утримували в СІЗО Севастополя, а потім перевели до Сімферополя. За повідомленнями правозахисників, певний час він перебував в одиночній камері. Родичі та адвокати неодноразово висловлювали занепокоєння станом його здоров’я, оскільки чоловік уже на той момент мав низку серйозних хронічних захворювань, які вимагали регулярного медичного нагляду та лікування.

Першу кримінальну справу проти Лихоманова російські силовики побудували навколо обвинувачення у нібито незаконному придбанні та зберіганні вибухових речовин. У травні 2024 року окупаційний Гагарінський районний суд Севастополя визнав його винним і призначив покарання у вигляді п’яти років колонії суворого режиму зі штрафом.

Однак на цьому переслідування не завершилося. Практично одразу після першого вироку російські слідчі відкрили нове кримінальне провадження. Цього разу Сергія Лихоманова звинуватили у «державній зраді», співпраці зі Службою безпеки України та підготовці терористичного акту на території окупованого Криму. За версією російського слідства, він нібито збирав інформацію про позиції російської протиповітряної оборони в Севастополі та мав намір організувати підрив залізничного мосту через річку Бельбек.

8 жовтня 2025 року російський суд виніс Сергію Лихоманову другий вирок. Його засудили до 15 років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Відповідно до рішення суду, частину строку він повинен провести у в’язниці. Фактично це рішення стало одним із найсуворіших вироків, винесених щодо кримських політв’язнів за останні роки.

Окремою проблемою в історії Сергія Лихоманова залишається його здоров’я. За інформацією родичів та правозахисників, чоловік страждає на проктосигмоїдит, дивертикуліт сигмоподібної кишки, остеохондроз попереково-крижового відділу хребта з міжхребцевими грижами, деформувальний спондилоартроз, має велику кісту нирки та новоутворення в ділянці ліктя. Через неналежне медичне забезпечення його стан неодноразово погіршувався. Правозахисники повідомляли, що він суттєво втратив вагу, потребує спеціального харчування та регулярного прийому ліків, але в місцях ув’язнення таких умов не забезпечують.

Упродовж перебування за ґратами Сергія Лихоманова неодноразово етапували між різними слідчими ізоляторами та установами виконання покарань. Він утримувався в Севастополі, Сімферополі, Ростові-на-Дону та Таганрозі. Правозахисники наголошують, що етапування часто тривають тижнями, супроводжуються важкими умовами транспортування та негативно впливають на фізичне й психологічне здоров’я ув’язнених.

Сестра політв’язня Тетяна Зелена неодноразово розповідала журналістам про психологічний тиск на родину та спроби російських силовиків використовувати близьких Сергія як інструмент впливу. Вона наголошувала на необхідності міжнародної уваги до його справи та сподівалася, що розголос сприятиме включенню Лихоманова до майбутніх списків на обмін.

Використана інформація з відкритих джерел: ZMINA, Кримськотатарський Ресурсний Центр, Qirim.Media, Суспільне Крим.

Фото: Суспільне Крим.

Дата оновлення: 17.07.2026.