Затримання: 7 червня 2024 року російські окупаційні силовики затримали жителя Енергодара та працівника Запорізької атомної електростанції Руслана Лаврика. Спочатку його неодноразово піддавали адміністративним арештам за нібито порушення комендантської години, після чого відкрили кримінальну справу за звинуваченням у «державній зраді» та «шпигунстві».

Вирок: 14 жовтня 2025 року створений російською окупаційною владою так званий Запорізький обласний суд засудив Руслана Лаврика до 16 років позбавлення волі в колонії суворого режиму. 28 січня 2026 року апеляційний суд у Москві залишив цей вирок без змін.

Руслан Юрійович Лаврик народився 24 вересня 1970 року. Більшу частину свого життя він прожив в Енергодарі Запорізької області, де працював інженером радіо і телебачення в Центрі засобів диспетчерського та технологічного управління в енергосистемах Запорізької атомної електростанції.

Після початку повномасштабного російського вторгнення у 2022 році Енергодар та Запорізька АЕС опинилися під російською окупацією. Захоплення найбільшої атомної електростанції Європи стало безпрецедентним випадком у світовій історії ядерної енергетики. Працівники станції опинилися під постійним тиском окупаційної адміністрації, яка вимагала співпраці та переходу на роботу до структур, підконтрольних державній корпорації «Росатом». Багато українських фахівців відмовлялися співпрацювати з окупантами, що призводило до переслідувань, викрадень, незаконних затримань і фабрикації кримінальних справ.

Руслан Лаврик належить до числа працівників ЗАЕС, які стали жертвами таких репресій. За інформацією правозахисників та місцевої влади Енергодара, 7 червня 2024 року його затримали російські силовики на дачі неподалік села Благовіщенка, приблизно за 16 кілометрів від Енергодара. Формальним приводом стало нібито порушення комендантського режиму. Однак надалі стало очевидним, що йдеться про черговий випадок політично мотивованого переслідування громадянина України на окупованій території.

Після затримання Руслана Лаврика утримували в різних місцях несвободи на тимчасово окупованих територіях України та в Російській Федерації. За свідченнями правозахисників, до порушення кримінальної справи його щонайменше вісім разів піддавали так званим адміністративним арештам.

Згодом окупаційні органи звинуватили Руслана Лаврика в нібито фінансуванні Збройних сил України та передачі українським спецслужбам інформації про розміщення і пересування російських військ. Російське слідство стверджувало, що він переказував кошти на підтримку ЗСУ та передавав відомості про окупаційні сили. Незалежного підтвердження цих обвинувачень немає.

Під час перебування в неволі Руслан Лаврик пройшов через численні етапування. За даними правозахисників, його переводили між різними ізоляторами та місцями утримання в Енергодарі, Мелітополі, Якимівці, Веселому, Приазовському, Маріуполі, Донецьку, Сімферополі, Краснодарі, Волгограді, Саратові, Тамбові та Тюмені.

Після тривалого перебування в полоні та пережитих катувань чоловік має серйозні проблеми із серцем і потребує невідкладної медичної допомоги. Відомо, що умови утримання українських цивільних бранців у місцях несвободи Росії часто не відповідають міжнародним стандартам, а доступ до необхідного лікування нерідко є обмеженим або повністю відсутнім.

Використана інформація з відкритих джерел: ZMINA, Кримськотатарський Ресурсний Центр, Суспільне Запоріжжя.

Фото: Кримськотатарський Ресурсний Центр.

Дата оновлення: 17.07.2026.