Затримання: 9 листопада 2016 року співробітники ФСБ Росії затримали його в окупованому Севастополі разом із Олексієм Бессарабовим та Дмитром Штибліковим у так званій «справі українських диверсантів». Російська влада заявила, що чоловіки нібито готували диверсії на військових і цивільних об’єктах Криму за завданням української розвідки. Сам Володимир Дудка категорично заперечив усі звинувачення та повідомив, що після затримання до нього застосовували психологічний тиск і схиляли до самообмови. Українські та міжнародні правозахисники наголошують, що справа була сфабрикована, а докази отримані з численними процесуальними порушеннями.

Вирок: 4 квітня 2019 року Севастопольський міський суд, підконтрольний Росії, визнав Володимира Дудку винним за статтями про підготовку диверсії та незаконне зберігання вибухових речовин і засудив його до 14 років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Апеляційні скарги захисту були відхилені, а вирок залишився чинним. Правозахисний центр «Меморіал» визнав Володимира Дудку політичним в’язнем. Після етапування його утримували у виправній колонії №11 Ставропольського краю Російської Федерації.

Володимир Михайлович Дудка народився 30 вересня 1964 року у місті Суми Навчався в сумській школі № 8 на Троїцькій (нині це Олександрівська гімназія). Випускник 1982 року. Після школи працював на Сумському НВО імені Фрунзе.

З 1982 року — служба у Збройних силах СРСР. Після закінчення 41-ї військово-морської школи (Миколаїв) проходив строкову службу в частинах зв'язку Балтійського флоту. У 1983 році поступив, а в 1988 році закінчив факультет радіорозвідки Калінінградського вищого військово-морського училища. Після училища служив у 112-й бригаді розвідувальних кораблів Чорноморського флоту (селище Мирний на озері Донузлав у Криму) на СРЗК «Одограф», потім «Океан». Неодноразово брав участь у бойових службах розвідувальних кораблів у Середземному морі й Атлантиці. З 1996 року — у складі Військово-Морських Сил України. З 1997 по 2001 рік — командир корабля управління «Сімферополь» ВМСУ. Брав участь у навчаннях «Сі Бриз-96», «Сі Бриз-97». Приймав на борту корабля президента України Леоніда Кучму. Після 2001 року проходив службу на різних посадах в оперативній зміні Командного пункту штабу ВМС України.

Після виходу на пенсію у 2009 році, до 2011 року працював у Севастопольській міськдержадміністрації, потім інженером із техніки безпеки в мобільному загоні Міністерства з надзвичайних ситуацій, який здійснював розмінування Інкерманських штолень і місць боїв періоду Другої світової війни на Мекензієвих горах. Після окупації Криму Росією залишився в Севастополі, працював на цивільній посаді у МНС РФ.

За словами рідних і колег, він не займався політичною діяльністю та не мав стосунку до будь-яких диверсійних груп. Під час слідства захист неодноразово заявляв, що вибухові речовини були підкинуті, а основні докази отримані з порушенням законодавства.

Під час перебування в ув’язненні стан здоров’я Володимира Дудки погіршувався. Родина та правозахисники неодноразово повідомляли про проблеми із серцево-судинною системою, шлунково-кишковим трактом та ненадання належної медичної допомоги в місцях позбавлення волі. Його справа стала однією з перших резонансних справ проти громадян України після окупації Криму, яку міжнародна спільнота розглядає як політично мотивовану.

Під час судового процесу адвокати Володимира Дудки неодноразово заявляли про численні порушення права на справедливий суд. Захист звертав увагу на недопустимість окремих доказів, можливе застосування тиску під час слідства та відсутність переконливих доказів підготовки будь-яких диверсій. Попри це, російські суди всіх інстанцій залишили обвинувальний вирок без змін. Українські та міжнародні правозахисні організації розглядають цю справу як політично мотивовану та пов’язану з переслідуванням громадян України після окупації Криму.

Під час відбування покарання стан здоров’я Володимира Дудки неодноразово викликав занепокоєння. За інформацією його родини та правозахисників, він страждає на хронічні захворювання серцево-судинної системи та шлунково-кишкового тракту, однак не завжди отримує необхідну медичну допомогу. Крім того, етапування до колонії, розташованої далеко від України, суттєво ускладнило можливість підтримувати зв’язок із сім’єю та отримувати передачі.

Справу Володимира Дудки документують Об’єднання родичів політв’язнів Кремля, Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим, Центр прав людини ZMINA, Кримська правозахисна група, Медійна ініціатива за права людини (МІПЛ), а також інші українські та міжнародні правозахисні організації. Вони визнають його політичним в’язнем та вимагають його звільнення.

Станом на 9 липня 2026 року Володимир Дудка продовжує незаконно утримуватися в місцях позбавлення волі Російської Федерації. Правозахисники наполягають на його звільненні, забезпеченні належної медичної допомоги та припиненні практики політично мотивованого переслідування громадян України.

Використана інформація з відкритих джерел:Об’єднання родичів політв’язнів Кремля, Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим, Центр прав людини ZMINA, Кримська правозахисна група, Медійна ініціатива за права людини (МІПЛ), Інститут Військово-Морських Сил НУ «Одеська морська академія».

Фото: Об’єднання родичів політв’язнів Кремля.

Дата оновлення: 09.07.2026р.